Точіть мечі на чорному камені... (Давня скіфська пісня)

Точіть мечі на чорному камені... (Давня скіфська пісня)

Точіть мечі на чорному камені…

                                                       (Давня скіфська пісня)

Коли пересічна людина чує слово меч, то одразу уявляє нехитру грізну зброю, яка тисячоліттями проливала ріки крові. Якщо ж це слово почує лісівник, то асоціація в нього виникне інша – мирний меч, який створює ліс! От уже більш як понад 140 років і донині він вважається найбільш зручним і найпрактичнішим знаряддям для масового висаджування сіянців лісових культур ручним способом. Є незмінним помічником і найкращим другом у весняно-осінній кампанії по залісненню як лісівникові, так і кожному охочому, хто бере в ній участь.

І якщо зважити, що більшість наших лісів - це штучні насадження, то практично за кожне дерево ми маємо завдячувати винахіднику цього незамінного і найбільш популярного ґаджету для висаджування сіянців.

Винайшов це ручне знаряддя Олександр Колесов, директор Харківського землеробного училища, у 1883 році. У цього інструмента дві рукоятки, така конструкція зменшує навантаження на руки і спину. А завужений і видовжений штик дозволяє копати зручні для сіянців лунки. Вага меча Колесова - 5.5 кг

Довідка: з історії походження садильного меча.

Меч Колесова – ручне знаряддя для садіння сіянців деревних і чагарникових порід, широко застосовується в лісокультурній практиці країн Східної Європи. Його назва походить від прізвища винахідника – О. Колесова. Розроблений для легких грунтів, згодом запропоновано модифікації для грунтів іншого механічного складу. Має видовжену пластину – власне меч, завдовжки 35-40 см, який пробиває грунт, і стовбур з наглухо закріпленою дерев’яною ручкою. Загальна довжина – 90–105 см.

На початку 40-х років XIX ст. в царській Росії засновувались так звані навчальні землеробні ферми. Одна з таких виникла поблизу Харкова в селі Мала Данилівка. Для її потреб у тамтешніх землевласників викупили 80 десятин неугідь (піски, болота), згодом на пісках посадили сосну звичайну та шелюгу.

На основі ферми в 1855 році було створено Харківську землеробну школу, яка через рік набула статусу училища. У 1878 році училище прирівняли до розряду середнього навчального закладу з терміном навчання п’ять років плюс один рік практики. Учні вивчали землеробство і тваринництво, а паралельно – городництво, садівництво і лісівництво.

У 1882 році директором училища було призначено Олександра Колесова. Після закінчення природознавчого відділення фізико-математичного факультету Московського університету Олександр Андрійович дев’ять років працював управителем у зразкових господарствах Нижегородської і Пензенської губерній, потім знову навчався – на сільськогосподарських і хімічних курсах Петровської рільничої і лісової академії (м. Москва). З 1873 року він – старший викладач рослинництва і ботаніки Харківського землеробного училища, на 45-му році життя – його директор.

На час призначення О. Колесова директором Харківське землеробне училище мало у своєму розпорядженні 578 десятин земельних угідь, що знаходились у долині річки Лопань, були заболочені, з рухливими пісками. Суцільні піски становили близько 80% площі угідь. Інші 20% припадали на орні землі, луки, вигін, сад, город, садибу та невелику ділянку лісу.

У 1883 році при училищі створено лісовий розсадник. На роботи в розсаднику, садіння сосни (переважно) та інших деревних і чагарникових порід на пісках, догляд за посадками відводилось до 12% навчального часу учнів училища (це близько 1 тис. з 9 тис. восьми-годинних весняно-літньо-осінніх робочих днів).

Сіянці висаджувались рівними рядами (по шнуру) за допомогою сконструйованого Колесовим знаряддя, яке згодом і одержало назву “садильний меч Колесова”, або просто «меч Колесова». До пошуків технології і знарядь садіння спонукали невдачі попередників у залісненні пісків висіванням насіння сосни. Насіння проростало дружно, але паростки повністю гинули під час літньої спеки (посушливі періоди тієї чи іншої тривалості траплялися практично щоліта). Невдалими були і спроби використання соснового самосіву, взятого з-під намету лісу.

У “Лісівництві” М. Гурського (1890), яке, за оцінкою проф. Г. Ейтінгена, “було синтезом лісогосподарських знань того часу”, описано технологію садіння сіянців і саджанців під циліндричну лопату, мотику, садильні кілки різних типів, навіть садильний молоток. Про меч Колесова знали тоді ще тільки ковалі Малої Данилівки, викладачі та учні землеробного училища. Очевидно, в той період була опрацьована і традиційна на сьогодні технологія садіння сіянців під меч.

Передумови цієї технології (садіння сіянців з оголеною кореневою системою шляхом її затискування в грунті) формувалися при використанні названих вище лісосадильних знарядь, призначених для різних типів грунтів. Так, на піщаних грунтах застосовувались дерев’яні кілки, на щільних – важкі, наковані залізом. На задернілому грунті попередньо знімали дернину, застосовуючи спеціальний кілок з ножем, так званий кілок Ієроніма. На оголеній з його допомогою ділянці сіянець висаджували, використовуючи кілок звичайний. На дуже твердих грунтах ямку для садіння сіянця робили важкою сокирою (колуном) або спеціально виготовленим садильним молотком. Гострим кінцем молотка робили ямку, опускали в неї коріння сіянця, тупим кінцем загортали.

З мечем Колесова працюють двоє: мечник та саджальник. Мечник обома руками піднімає меч перед собою, різко заглиблює його в грунт на 25–30 см, розхитує в напрямку “від себе до себе”, робить у такий спосіб щілину завширшки не менше 10 см, і витягує меч з грунту. Саджальник опускає сіянець з оголеною кореневою системою у щілину, кидає в неї пригоршню землі, щоб розправити коріння (не допустити переплетення або загинання), і трохи, з тією ж метою підтягує сіянець догори. Далі мечник заглиблює меч у грунт на відстані 8–10 см від першої щілини і кореневої системи, а натисканням “від себе” – верхню її частину і кореневу шийку. Повторним прийомом з поворотом меча на 180о загортає і цю щілину. Коренева система сіянця повинна бути щільно затиснута. Якщо цього не досягнуто, і сіянець легко двома пальцями (вказівним та середнім) можна витягти з грунту, – приживлюваність його малоймовірна, робота вважається незадовільною.

Паралельно з лісосадінням на землях, що належали училищу, проводились роботи з осушування боліт, вивчався склад трав та опрацьовувались заходи з покращення луків, створювався терасний плодовий сад.

Щодо наукових засад і принципів підготовки спеціалістів О.Колесов висловлювався так: “Що потрібно від будь-якої хорошої школи? По-перше, школа повинна повідомити своїм вихованцям якнайбільше корисних знань; по-друге, повинна розвивати та зміцнювати їх здоров’я і сили; по-третє, повинна розвинути у них звичку до самостійної праці – розумової і фізичної; і по-четверте, повинна дати їм моральне виховання”.

За керівництва О.Колесова училище отримало найбільше визнання та авторитет. Рівень викладання навчальних дисциплін, господарська діяльність, благоустрій садиби, будівництво набули значного розмаху, якості, злагодженості, науковості. Всі піски було закріплено лісопосадками.

На основі рукотворного лісу згодом сформовано лісопарк, який у 1996 р. оголошено пам’яткою природи з відповідним природоохоронним статусом. Саме лісопарк став своєрідним пам’ятником ініціативному організатору підготовки спеціалістів для сільського господарства, науковцю, лісівнику Колесову.

Погруддя встановлено на могилі Олександра Андрійовича в 1901 році.

Результати багаторічних наукових досліджень і практичної діяльності О. Колесов виклав у брошурах і статтях “Посадка сосни на песчаных почвах” (Харків, 1893. – 23 с.), “Сравнительная доходность поля и леса”, (журнал “Деревня”, 1896, № 2), “Поемные луга”(Харків, 1899. – 79 с.) та ін., у монографії “Природа песков и их облесение” (Харків, 1900. – 130 с.)                                                                                                                                                                                                                                                         (За матеріалами Володимира Бондаренка)