Враження від садиби Прилуцького лісництва Овруцького лісгоспу, як розповідають відвідувачі, які побували тут вперше, неоднозначне! Лад, ошатність, спів птахів, мирне гудіння бджіл, різнобарв’я квітів, ввічливість і привітність працівників – відчуття таке, ніби ти десь в Австрії, проте щирість посмішок і гостинність наша - українська! Благодать цього райського куточка – справа рук колективу, який вже десять років очолює лісничий Андрій Олександрович Купрійчук!

Лісництво знаходиться на території Руднянського старостинського округу Овруцької громади, чимало території відноситься до другої зони радіоактивного забруднення, велика частина місцевого населення виїхала звідси після Чорнобильської катастрофи. Зазвичай, такі регіони називають депресивними, а тут, навпаки, ніякої депресії!

У чому ж секрет такого позитиву, - напрошується питання? Чому стільки молоді, веселого сміху, відсутність лайки, навіть вранці, коли біля садиби працівники збираються, щоб отримати завдання і розійтись-роз’їхатись по робочих місцях? Чому стільки молодих, освічених спеціалістів-майстрів, хоча інші підприємства жаліються на професійний кадровий голод? Чому називають один одного шанобливо по-імені й по-батькові? Чому старесенька вісімдесятишестилітня бабуся-лісокультурниця, яка вже нездужає працювати, кожного дня приходить до лісництва, як до себе додому і, як своїх дітей, проводжає лісівників на роботу, ревнивим оком оглядає, чи все в порядку, шкарубкою натрудженою рукою ніжно-побожно гладить молоденькі соснові сходи в коробах-розсадниках, поговорить з лісничим, насамкінець, шепочучи про себе: «Все добре, дєткі, добре …», умиротворено бреде лісовою стежиною до своєї хатини в Прилуках.

А секрет простий, – каже лісничий Андрій Олександрович, - до людей треба ставитись, як до себе! Адже зі мною, коли прийшов молодим спеціалістом, теж ділились досвідом старші. Я хочу, щоб мене в старості поважали, і я міг, як ця бабуся, приходити сюди в лісництво, і щоб мені не соромно було дивитись в очі молодим колегам. Що ж до Ніни Опанасівни, – показує на бабуську, яка схвально киває словам лісничого, - то вона з самого дитинства працює в цьому лісництві: і при конях, і на заготівлі смоли, і на посадках, і на різних інших лісокультурних роботах. Ще кілька років назад приходила на посадки і на прополку до розсадників. Стараннішої й уважнішої за неї в цій роботі не було! А зараз, хоч нездужає до роботи, однак щодня приходить в лісництво: завжди поцікавиться, поговорить, щось порадить, підкаже – все ж краще, ніж одній вдома сидіти. Лісівники їй - як рідні, а ліс і лісництво, які вона будувала–ростила, їй - як власна домівка! Тож, ми всі, увесь наш колектив, намагаємося наслідувати її у ставленні до роботи, до своєї професії – от і увесь секрет, - усміхається лісничий!

Під обід тихо в садибі – всі на роботах. Лиш чути щемко-заворожуючий спів лісових птахів та гудіння бджіл … Добре в Прилуцькому лісництві… Хороше!