В житті наших предків – східнослов’янських племен древлян, полян, дреговичів ліси відігравали величезну роль, як місце схову, полювання та інших промислів. Про це свідчить Іпатьєвський літопис: «деревляне занеседоша в лесах». Хвойні та широколистяні ліси ще в давні часи вкривали всю територію області суцільними масивами, які на півночі розмежовувались болотами. Оселі наших предків – «городища» були острівцями серед лісу, огородженими оборонним валом чи палями.

У лісах водились зубри, олені, ведмеді, вепри, лосі, бобри. Київським князям древляни платили данину «по черне куне от дыма». Предметом безпосереднього споживання, торгу були хутро, мед, ягоди і гриби. Лише поступово серед лісів з’являлись невеликі ділянки полів, про що свідчить «полісся», яке вперше зустрічається в Іпатьєвському літописі у 18 столітті.

Лише наприкінці XV – та у XVI столітті, завдяки посиленню міжнародних зв’язків, розвитку торгівлі, деревообробні промисли поступово розширились. Після Люблінської унії 1569 р. для лісів нашого краю відкрились ринки країн Західної Європи, де на той час площа лісів значно зменшилась. Закінчився період переваги побічних лісових промислів, розпочалась масова лісозаготівля. В 17-18 століттях серед лісових сортиментів, що вивозились у балтійські порти і звідти експортувались на міжнародні ринки, особливе значення набули щоглова деревина та інші суднобудівні матеріали, масова вибіркова заготівля яких призводила до розпорошення корінних високопродуктивних деревостанів і до зміни їх на малоцінні похідні насадження.

З 1765 р. всі казенні заповідні гаї почали називатись корабельними гаями або корабельними лісами. Тут під страхом жорстокої кари заборонялось рубання дерев, придатних для кораблебудування.

На сучасній території Житомирської області протягом всього пошукового періоду було відмежовано декілька десятків корабельних гаїв загальною площею понад 50 тисяч гектарів, частина яких пізніше була відбракована.

Щоб припинити винищення лісів, у 1888 р. був прийнятий лісоохоронний закон – «Положення про збереження лісів», яким обмежувалось право власників розпоряджатись належними їм лісами. Та зупинити подальше зменшення площ під лісами не вдалося.

Навесні 1926 р. для вивчення питання лісівництва в Поліссі за маршрутом Олевськ – Білокоровичі - Замисловичі та Івановець - Новоград-Волинський – Житомир, була направлена дослідницька партія Центральної лісової дослідної станції. До складу партії входили майбутній академік П.С. Погребняк, видатний український лісотиполог Д.П. Воробйов та відомий вчений – лісокультурист В.Е. Шмідт. Партія провела надзвичайно корисну дослідницьку роботу, визначила основні напрямки поліпшення стану лісів Житомирщини.